Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства.
Усе навкруги починається із школи, а в школі – із учителя. А яка ж доля судилась нашій школі і рідним вчителям? Учні шкільного гуртка «Юні краєзнавці рішили розпочати працювати над проектом «Історія рідної школи»
  Мета проекту: стимулювати інтерес учнів до історії Селятинської середньої школи, сприяти оволодінню необхідними знаннями й навичками для оформлення результатів проектної діяльності; зібраний матеріал використовувати для проведення виховних заходів, вечорів зустрічі 
  Навчальні цілі:
-    поглибити та систематизувати знання учнів про школу,  .
становлення освіти у світі та Україні;
-    розглянути зв'язок між  декількома поколіннями українців;
-    розвивати навички аналізу  історичних подій,  розвитком суспільства та досягненнями науки і культури, пов`язаними з ними;
-    залучати учнів до набуття нових знань на основі реальної життєвої практики;
-    формувати в учнів вміння здійснювати вибір навчально-пізнавального завдання; вміння осмислювати й використовувати інформацію з різних джерел; вміння співпрацювати в групах, проявляти ініціативу, робити висновки;
-    виховувати почуття гордості за свою школу, випускників школи та педагогів. В нашому дослідженні ми хочемо розповісти про історію освіти в Селятині та зокрема про двох педагогів із усієї вчительської плеяди Селятина, які прославили і прославляють рідну Україну. Це вчителі Пилатюк Михайло Васильович(вчитель німецької мови) та Томків Анатолій Миколайович (вчитель української мови), які в 70-х роках плідно працювали в Селятинській середній школі.

  З історії освіти на селі. 

  По "Історії Гуцульщини" Миколи Домашевського, доктора економічних наук: "Селятин (Селєтин) - село лежить над річкою Сучавою. Це одно із найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини... Уперше Селятин згадується в грамоті Молдавського князя Стефана ІП - з 13 березня 1490 року, як власність Путнянськош монастиря ... В 1912 році в селі Селятин було 973 хати, в яких замешкувало 4.900 українців, і 3 тисячі євреїв. Сьогодні там є 2200 мешканців. За І. Карбулинським «в с. Селятин щойно в 1864 році була відкрита школа, в якій навчалася незначна частина селятинських дітей. У 1907 році тут було 520 дітей шкільного віку, але вчащало до школи лишень половина з того. У 1912 році тут була вже п'ятикласова школа». За даними Чернівецького архіву перша школа була відкрита 1 вересня 1864 року. Вона мала п'ять класів. Навчалося в ній 238 хлопчиків, 222 дівчинки. Далі додається ряд цифр, але не відомо в яких це рогах : 137 хлопчиків, 125 дівчат; 123 хлопчики, 115 дівчат. Цікаво, що подаються дані кількості учнів по конфесіях:  Греко-католики - 29; Православні - 359; Євреїв - 64,49,50.
  Для не румуномовного населення здобуття освіти було не обов'язковим , здобували її діти із заможних сімей. Більшість дітей із бідних сімей віддавали служити панам , щоб заробити на прожиття .
  В селі була початкова семирічна школа ,яка працювала у дві зміни і розміщувалася у приміщенні школи - інтернат. Початкова освіта була безкоштовною. Викладання велося включно на румунській мові, українською мовою в стінах школи говорити заборонялося. Не лише у школі а й на селі ішла повна румунізація.
  Вчитель користувався глибокою повагою на селі. Це була людина, перед якою перехожі знімали шапку і кланялися. В румунській школі вчитель обов'язково повинен був грати на музикальному інструменті. Усі предмети до 7 класу читав один вчитель. Заняття починалося з уроку релігії. Крім релігії викладалися румунська мова та література, математика, історія природознавство, гігієна, хімія, географія, фізкультура. Українська та іноземні мови в школі не вивчалися.
На високому рівні була поставлена гурткова робота , зокрема робота гуртків художньої самодіяльності.
  Школа часто давала благодійні концерти, зароблені кошти від яких ішли на утримання дітей - сиріт ,на допомогу інвалідам .
  Школа не забезпечувала учнів ні підручниками, ні зошитами, ні харчуванням Всі ці піклування лягали на плечі батьків . Поруч зі школою знаходився приватний продуктовий магазин ,в якому можна було купити свіжі булочки , цукерки, маслини, тощо.
  Хлопці і дівчата навчалися у різних гімназіях. Гімназисти носили однакову форму . Дівчата - гарну сукню з білим мереживним комірцем та метеликом на грудях , гарні шкарпетки , гарне взуття ,на волоссі сіточка ,синє пальто і такого ж кольору берет . Хлопці — костюми захисного
Із спогадів старожилів с. Селятина:
Поленчук (Косован) Марія Василівна, 1926 року народження "... я закінчила Селятинську школу, 7 класів. В школі говорили на румуській мові. Директором школи був Айсшльц Оттіло . Вчителів було мало, тому сам директор вчив такі предмети: історію, географію, румунську мову. Крім нього були такі вчителі:
-    Ромар Юдіт
-    Кузьмук Олексій
-    Айсгольц Ольга
-    Дабровська Кароліна.
  Сам Айсгольц був повнуватий, високий чоловік, а його жінка Ольга - невисока, чорнява. їхній будинок був там де, де зараз живуть вчителі школи - інтернат.      Похований Огіллло на кладовищі, в - склепі біля православної церкви Пресвятої Богородиці в Селятині".
  Космачова (Рейхман) Ельза Самойлівна, 1921- 1998р.р.:
«…В ЗО-х роках XX сг. в селі була семирічна школа, яка працювала у дві зміни і розмішувалась у приміщенні теперішньої школи-інтернат. Початкова освіта була безкоштовною. Викладання велося виключно на румунській мові. Школа не
забезпечувала учнів ні підручниками, ні зошитами, ні харчуванням. Всі ці піклування лягали на плечі батьків. Поруч зі школою знаходився приватний продуктовий магазин, в якому можна було купити свіжі булочки, цукерки, маслини тощо.
  Проте лише окремі учні мали можливість відвідувати його. Вдячні учні з теплом згадують свою вчительку - пані Юдіт Рамер, яка за власні кошти годувала на перерві учнів-гуцулят, які в торбинку з собою не мали що брати. Продовжити навчання можна було у Радівцях в ліцеї чи гімназії. Проте навчатися могли лише діти із заможних сімей, що досконало володіли румунською мовою. Плата за один семестр коштувала близько двох тисяч лей. Коштовними були і підручники, які гімназисти купували самі. Вартість одного комплект відповідала середньомісячній платі службовця, що становила-близько трьох тисяч лей.
  Хлопці і дівчата навчалися у різних гімназіях. Гімназисти носили однакову форму. Дівчата - гарну сукню з білим мереживним комірцем та метеликом на грудях, гарні шкарпетки, гарне взуття, на волоссі сіточка, синє пальто і також кольору берет. Хлопці - костюми захисного кольору, білі сорочки і захисного кольору фуражки з нашитою назвою ліцею.
  Навчання велося за 10-бальною системою. Термін навчання у гімназії - 7 років.      По закінченні гімназії здавали гімназисти бакалауріат. Тоді вони мали змогу вступити до вищих навчальних закладів. В жіночій гімназії до обіду заняття проводились за розкладом, з 14.00 до 15.00 обід, а потім класне приміщення готувалося до позакласних занять, які також проводились за розкладом.         Парти, за якими сиділи гімназисти, одягались у білі чохли, гімназисти одлягали костюм білий, халат і на голову білу хустину. До позакласних занять входили рукоділля, крій та пошиття одягу, догляд за новонародженим, сервіровка стола, кулінарія, мистецтво приймати гостей та інше.
  Гімназія готувала дівчаток до майбутнього життя. Кожне заняття носило завершену форму роботу з майбутніми господинями. В кінці року з кожного виду занять здавалася курсова робота.
  До прикладу, щоб здати курсову роботу з рукоділля, гімназисти готували до кінця року альбом, у якому на приклеєних клаптиках матерії показували своє уміння вишивати хрестиком чи гладдю, робити мережки, петлі, різного виду шви, тощо.
  По закінченні навчального року в гімназії влаштовувались випускні бали, у яких приймали участь усі без виключення класи.
На ці бали всі гімназисти приходили в румунських національних костюмах, якими гімназія забезпечувала своїх слухачів. Під час балу у залі працювало декілька буфетів з різного роду кулінарними виробами, які готували самі гімназисти. На ці бали їм дозволялось запрошувати хлопців з чоловічої гімназії.
Кошти, виручені від балу, використовувались у благодійних цілях.
  Гімназія давала середню освіту, яку на той час могли одержати лише заможні діти». 
  До війни в с. Селятин була бібліотека у школі - інтернат, де зараз знаходиться спортзал, називалася „ Каса де націонала", тому, що при бібліотеці був і клуб .     Це була приватна бібліотека , про неї можна знайти матеріал у Радівецькому архіві бо Селятин належав до Русько -Кімполунської округи. Після війни була організована державна бібліотека з фондом 1800 книг, читачів нараховувалося 200.
  Працювала в бібліотеці Поліщук Фросина Іванівна, яка проживає тепер в с. Селятин - пенсіонерка. Коли молодь зібралася на вечір то хтось підпалив клуб і він разом з бібліотекою згорів. Поки будували теперішній клуб і бібліотеку збирали книги від населення , бібліотека була в теперішній сільській раді де кабінет сільського голови. Працювала в ній Іванова Л. Потім вона здала Ферлієвич Г.Д. і перенесли бібліотеку в теперішній СБК.
  Від Ферлієвич в 1967 році приняла Свіжинська М.І., яка пропрацювала 36 років. Фонд в 1967 році був 2000 книг. За 36 років бібліотека налічує 22000 книг.
З встановленням радянської влади в 1940 році 16 вересня відкрито середню школу з українською мовою викладання. Сюди було направлено 9 вчителів. В перший клас було прийнято 116 учнів (віком 7-8 і більше років). Всього в школі навчалося 255 учнів. Також вчителі і сільські активісти організували вечірні заняття по десяти хатках. Завучем школи був М.М.Цапирін.
  Також, восени 1940 року в Селятині були відкриті дитячі ясла.
  З початком війни містечко зайняли німецько-румунські війська і діяльність вищеозначеної школи була припинена і відкрита знову школа румунською мовою навчання.
  Коли в край повернулись радянські війська в 1944 році відкрита семирічна школа українською мовою навчання. В зв’язку з великими руйнуваннями в Путилі на період приблизно 1944-46 р.р. Селятин мав статус районного центру. По спогадах очевидців першим завідуючим районного відділу освіти був вчитель математики Космачов Віктор Денисович, який потім працював директором Селятинської школи.
  В 1958 році школа була реорганізована у середню загальноосвітню трудову політехнічну школу. Перший випуск середньої школи був в 1958 році.

 

 

  В 1999році середня школа розміщена в новозбудованому приміщенні , де функціонує до цього часу.
  Директори Селятинської середньої школи з 1946 р. 
Космачов Віктор Денисович (1946-1950?)
Чернов Анатолій Олексійович(1950-1956) (1959-1965)
Ангельський В’ячеслав Михайлович (1966-1969)
Богуславський Леонід Михайлович (1969-1971)
Сливка Петро Григорович (1971-1974)
Поляк Михайло Петрович (1974-1978)
Юрах Микола Григорович (1978-1979)
Колісник Леонід Федорович(1979-1995)
Кравченко Андрій Володимирович(1995-2013)
  Перші вчителі 
В нашому дослідженні ми хочемо розповісти про двох педагогів із усієї вчительської плеяди Селятина, які прославили і прославляють рідну Україну. Це вчителі Пилатюк Михайло Васильович(вчитель німецької мови) та Томків Анатолій Миколайович (вчитель української мови), які в 70-х роках плідно працювали в Селятинській середній школі.

Пилатюк Михайло Васильович.  Життєвий та творчий шлях 
Селятин – це пісня доріг, що круті,
Це пісня вершин невмирущих,
Гуцульських хатин в висоті,
Потоків, ялин всюдисущих.
Це річка Сучава, що ніжно тече,
Немов синє небо прозоре,
Це пісня, що серце болить і пече,
Про Мінти, про Руську, про гори,
І про Галицівку простору…

  Так писав колись поет Михайло Пилатюк про гірське село на Путильщині, де він багато років працював учителем у середній школі. Народився в селі Трач Коломийського району . Івано-Франківської області 2 лютого 1939 року. В 1953 році закінчив Трацьку семирічну школу, 1956 році Корницьку середню школу Івано-Франківської області, 1961 році - Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, факультет романо-германсько філології, відділ німецької мови.
В 1961-1977 н.р. працював вчителем німецької мови в Селятинській середній школі, Путильського району, (Додаток 6) Чернівецької області, в 1977-1997 н.р. - учителем німецької мови в Садовій середній школі Баришівського району, Київської області. З 1997 року - на пенсії.
  Перші поетичні спроби припадають на 1950 рік, коли навчався в 4 класі.
Друкувався в районній газеті "Червоний промінь" Колмийського району, Івнофранківської області, в Чернівецьких обласних газетах "Радянська Буковина", "Молодий Буковинець", в університетській багатотиражці "Радянський студент", в Путильській районній газеті "Радянські Карпати", Чернівецької області, в альманахах "Буковина" ( місто Чернівці), "Перевал", "Сонячний годинник", (видавництво "Карпати", м. Ужгород).
  Навчаючись в Чернівецькому державному університеті, відвідував обласне літературне об'єднання, яким керував поет - пісняр , пізніше лауреат     Шевченківської премії Михайло Ткач.
Благословив на літературний шлях видатний український поет Максим Рильський, з яким зустрівся в 1959 році, в Чернівцях, навчаючись в Чернівецькому державному університеті та на пропозиціях Максима Тадейовича вислав йому добірку своїх віршів, одержав від нього з Києва лист-відповідь, надрукований пізніше в 20-му томі його творів, листування з молодими авторами.
  На запрошення з музею М.Т.Рильського часто брав участь в літературних читаннях "Голосіївська осінь" ( з 1977 року).
  Дебютував у журналі жовтень в 1967 році із супровідним словом письменника-односельчанина, пізніше лауреата Шевченківської премії Романа Іваничука ( брата моєї першої вчительки Наталії Іваничук), потім друкувався в журналах "Дніпро" та "Вітчизна".
  Був учасником семінарів молодих в Києві та в Ірпінському будинку творчості, читав свої вірші перед видатним українським поетам Андрієм Малишком , одержавши схвалення.
  В 1972 році у видавництві "Карпати " в Ужгороді вийшла перша книжка поезій "Гуцулові птиці" , схвальнооцінена рецензентом та критиком Миколою Ільницьким, присвячене Карпатам , їх чудовій гірській природі, сповнена роздумів над буттям та первоздатністю природи , майбутньому гірського краю, молодшому поколінню.
  В 1989 році при активній підтримці визначеного українського поета Дмитра Павличка у видавництві "Молодь" в Києві побачила світ друга поетична книжка "Жайвороночку мій ", яка одержала схвальні відгуки в пресі ( газета "Друг читача " за 5 жовтня 1989 року ).
  В книжці - "Філософські роздуми про життя , Сьогодення й минуле , пре своє особисте місце в ньому , де епіцентром є образ Матері - трудівниці " .. "Головне ... те, що саме й робить життя повнокровне . Це біль.Він - наче голуб з-під білого камення . Символ миру на землі " (Олег Гнатько , м. Донецьк).
  В 1992 році 25 лютого був принятий у Спілку письменників України.
  В 1998 році завдяки сприянню трудового колективу птахівничого закритого акціонерного товариства "Березанське" у видавництві редакції газети " Березанські відомості" в місті Березані Київської обл. було видано книжку поезії " Матерія і мати ", яка позитивно і схвально оцінена читачем.
  В авторському активі - рукописи , присвячені Україні, її історії і сьогоденню, філософська та духовна поезія , інтимна лірика , поезія в прозі поетичні мініатюри, поетичні мініатюри з філософським підтекстом.
  Михайло Васильович постійно підтримував зв'язок з нашою школою, писав листи, висилав свої доробки. (Додаток 7) Опрацювавши цей матеріал , можна впевнено сказати , що він з тих поетів , для яких головне у творчості не кількість , а довершеність , ємність художнього слова.
  6 листопада 2004 року Михайло Пилатюк помирає , але вічна пам'ять про цього невмирущого трудівника на ниві української культури і освіти залишиться в нашій пам'яті і серці.

  Анато́лій Микола́йович Томків. Чудовий педагог, якого добре памятають випускники нашої школи 70х та початку 80х років. Його цікаві уроки з української мови та літератури, пізнавальні походи та вечори запамятались надовго. 

​

​

​

​

​

​

 

Анато́лій Микола́йович народився 1 січня 1954 у селі Конятин Путильського району Чернівецької області  в родині педагогів. Випускник Чернівецького державного університету (зараз — ЧНУ імені Юрія Федьковича), філологічного факультету. Викладав українську мову та літературу у  селах Підзахаричі та Селятин. З 1978 — диктор Чернівецького обласного радіо та телебачення, редактор і ведучий передач для дітей молодіжної редакції обласного ТБ для телебачення України. Під час військової служби пише для газети «Бойова слава» Чернівецького гарнізону. З початку 1990-х працює головним спеціалістом, керівником прес-служби Представника Президента України у Чернівецькій області, згодом прес-секретарем голів Чернівецької обласної державної адміністрації Івана Гнатишина та Михайла Романіва, керує відділом зв'язків з громадськістю Чернівецької обласної ради, очолюваної Іваном Шилепницьким, на громадських засадах редагує газету УДАІ УМВС України в Чернівецькій області. З 2005 редагує до випуску інформаційні програми обласного радіо. Учасник і призер багатьох республіканських конкурсів у жанрі радіожурналістики, член спілки журналістів України. Нагороджений почесною відзнакою Чернівецької обласної ради та обласної державної адміністрації «Буковина». З 2009 редагує газету УДАІ УМВС України в Чернівецькій області «Дорожній вісник». Є автором численних нарисів, новел, шкіців та психологічних замальовок: «Без проблем», «Храму не буде», «Порядок», «Третя сила» та інші.       Його авторською жанрологічною інновацією є мікрокіносценарії. Оповідь у творі ведеться за фільмографічним принципом. Працює над ритмічною організацією тексту і звукописом, що забезпечує легкість читання і декламативного виконання. Тому кожна з робіт уже орієнтована на сцену, виконання — Анатолій Томків майстерно виконує як короткі шкіци, так і новели та оповідання. 
  Працює на стику журналістики, публіцистики та історико-біографічної прози.(Додаток 9)

 

Висновок

  Результатом нашого творчого дослідницького проекту є стимулювання інтересу учнів до історії Селятинської середньої школи, сприяння оволодінню необхідними знаннями й навичками для оформлення результатів проектної діяльності, поглиблення та систематизування знань учнів про школу, становлення освіти у світі та Україні;
  Завдяки проекту в учнів формується вміння здійснювати вибір навчально-пізнавального завдання; вміння осмислювати й використовувати інформацію з різних джерел; вміння співпрацювати в групах, проявляти ініціативу, робити висновки та  виховується почуття гордості за свою школу, випускників школи та педагогів.
  Робота над дослідженням історії школи буде продовжена і темою наступної роботи буде пошук інформації про випускників школи, які вибрали в своєму житті педагогічний шлях. 

​